Психонетика – сучасна концепція, що орієнтується на розробку постінформаційних технологій. Використання ресурсів свідомості є її задачею. Психонетика – сукупність психотехнологій, що побудована на єдиній методологічній базі й направлена на вирішення конструктивно поставлених задач з використанням особливих, властивих тільки свідомості, властивостей. Автор концепції психонетики – О. Г. Бахтіяров.

Історія виникнення й розвиток

Термін «Психонетика» ввів японський підприємець Кадзума Татеїсі у 1970 році для позначення технологічної епохи, яка настане після ери біоінформаційних технологій. У 1997 році вийшла книга О. Г. Бахтіярова «Постінформаційні технології: вступ до психонетики», а в 2010 році – його ж робота «Активна свідомість», в якій психонетика розглядалась як «інженерна» дисципліна, як і розробки нових технологій. У цих роботах розглянуті й методологічні основи, й конкретні психотехніки, які є основою психонетичних технологій.

Розробка психонетики й пов’язаних з нею психотехнік проводилась на базі створеного в 1999 р. О. Г. Бахтіяровим приватного Університета ефективного розвитку (Київ). А з 2006 року і на базі аналогічних організацій – Інститута психонетики (Москва). Інститут психонетичних досліджень й розробок (Москва), Інститута психотехнологій (Санкт-Петербург), психонетичного центру «Мир Волі» (Таганрог). У березні 2011 року в Санкт-Петербурзі проведено 1-ий Психонетичний конгрес, протягом якого засновано Міжнародна асоціація психонетики. У червні 2011 року створена секція «Філософські питання психонетики» у складі Російського філософського товариства. У цей момент розробки досліджуються як на базі згаданих організацій, так і в межах російсько-українського проекту «Постнекласична методологія: становлення, розвиток, принципи, перспективи» (Постанова Президіума НАН України №67 від 6.04.2005 року, проект №14).

Методологія

Звернення до ресурсів свідомості означає, що першою категорією психонетики є свідомість. У психонетиці розрізняють (услід за В. В. Налимовим, А. Ю. Агафоновим) фундаментальний стан свідомості (поле амодальних сенсів) і його модифікації – зміст і психічні функції. Зміст свідомості – це все те, що можна виділити в свідомості як дещо визначене й відмінне – образи, символи, слова, емоції тощо. Визначені психічні функції (мислення, відчуття, інтуїція, сприйняття різної модальності, механізми формування сновидінь тощо) перетворює одні змісти свідомості в інші. У свідомості як смисловому полі виділяють зони свідомості, що відповідають активним психічним функціям, і зони свідомості, які в функції не перетворилися. Перехід від механістичних технологій до організмічних й волюнтаристичних технологій можливий лише за цілеспрямованого формування психічних функцій, що є основою для технологій. Активізація й розвиток раніше затребуваних зон свідомості, що можуть породити нові психічні функції, а також їхню культурну й технологічну реалізацію, що складає головну задачу психонетики.

Форми роботи:

На цей момент у психонетиці виділяють чотири форми роботи:

• робота з прошарками свідомості різного рівня диференціювання (предметний чи фігурний, фоновий, прошарок чистих амодальних смислів, позасмисловий);
• Лінія послідовного рафінування переживань суб’єктності («Я») від ототожнення з особистісними структурами до переживань свободи як ядра свідомості;
• Розгортання амодальних смислових конфігурацій в психічній функції й змісту свідомості;
• Виявлення форм організації свідомості відповідним технологічним процедурам, які ще розробляються

Основні напрямки психонетичних розробок:

• Навчання методам керування психічними станами як для спеціальних професійних груп (екстремальні види спорту, наприклад, фрідайвинг або підводне полювання, професії, які потребують швидкого виявлення прихованих загроз), так і для широкого контингенту бажаних;
• Розробка візуальних психонетичних мов, що використовуються також і для передачі великих обємів інформації й трансляції рухових навичків;
• Ефективна соціальна взаємодія;

Деконцентрація уваги

Складовою психонетичних психотехнік є розроблена О. Г. Бахтіяровим техніка деконцентрації уваги. Довільна увага є актом цілеспрямованого виділення фігури з фону. Концентрація уваги (КВ) – тривале стабільне виділення заданої фігури з фону, фігурі протиставляється однорідний перцептивний фон, який фіксується свідомістю (поняття фігури й фону, перцептивних сил, що діють в полі сприйняття, детально розроблені в межах гештальтпсихології). Деконцентрація (ДКВ) – процес руйнування сформованих перцептивних фігур і рівномірного розподілу уваги по всьому полю сприйняття, в якому залишається лише один однорідний усвідомлено сприйнятий фон. Як природний, мимовільний процес ДКВ трапляється в певних фазах засинання, прострації.

Деконцентрація може вироблятися на полях сприйняття різних модальностей – зорової, слухової, тактильної, соматичної. Також деконцентрація може бути полімодальною. Розрізняють площинну ДКВ, за якої спостерігається зниження психофізіологічного тонусу і збільшується відчуженість від зовнішнього світу, і об’ємну ДКВ, за якої спостерігається підвищений сенсорний контакт з навколишнім середовищем і різке підвищення тонусу. Так, щодо зорової модальності в першому випадку людина відчуває зовнішній світ так, як якщо б світ проектувався на плоский екран перед ним у вигляді хаотичного набору колірних плям; у другому випадку людина фіксує відстань до кожного видимого предмета і свій стан в навколишньому просторі. Об’ємна ДКВ може використовуватися в ситуаціях, що вимагають обробки великих обсягів інформації, орієнтації в середовищі, які містить приховані значущі параметри. Зокрема, деконцентрація використовується при психологічній підготовці фрідайверов. Площинна деконцентрація використовується в різних методиках навчання швидкісного читання.

Детальніше:http://cyclowiki.org/wiki/%D0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0?fbclid=IwAR1JEUQUrF4GclFR625M33Eu-jms4z4prnAQRYFBYB2eL3n9iAQg5Xb-pe8